Другий день сиджу вдома...навіть якби хотіла кудись вийти то нема куди, всі налякані і никаються...люди помирають...люди хворіють... в аптеках черги...ліків нема...мимоволі стає страшно...паніка..

5 вересня о 17.00 на стадіоні СКА (Львів, Клепарівська, 39а) відбудеться гонка в рамках Української ліги між місцевою командою СКА-Спідвей і рівненським Каскадом.
Море позитивих емоцій і драйву - гарантовано

26 квітня у Львові відбудеться Друга Всеукраїнська сертифікатна виставка собак всіх порід на ранг кандидат в чемпіони України САС «Перлина України».

Загалом у виставці візьмуть участь близько 150 собак. Зокрема, участь візьмуть такі породи: німецькі, кавказькі та східноєвропейські вівчарки, йорк-тер’єри, добермани, лайки, кокер-спанієлі, фокстер’єри, карликові такси, пінчери, ротвельєри, колі, алабаї, кане-корсо, сенбернари, ньюфаундленди, чорні тер’єри, цверг-шнауцери тощо.

Особливістю цьогорічної виставки є те, що переможці в кожній категорії отримають титул кандидат в чемпіони України.

Оцінювати собак будуть за кількома критеріями. Насамперед, проводиться оцінка анатомічних якостей: форми голови, постави вух, кольору очей та шерсті, розвитку костяку, росту, ваги, зубної системи, форми хвоста, кольору нігтів тощо. Також оцінюватимуть слухняність собаки.

Запрошуємо всіх бажаючих:
СКА (м.Львів, вул. Клепарівська, 39а)
Початок 11:00
Вхід вільний

якось раптово нині вранці усвідомила, що через тиждень Пасха, а ще через півтора місяці у мене день народження. здавалося б лише недавно святкували попередні свята. сумно, бо життя проходить...
пи.си. хочу машину. аби сісти у будь-який час і рвонути світ за очі. щоб нічого не тримало. тільки я, машина і безкінечна дорога

Повний місяць вривається у вікно і не дає спати.
По його променях в кімнату проникають привиди минулого.
У пам'яті постають образи, які вже давно мали стати історією.
Але не стали...
Вони досі живуть в потайних закутках моєї душі.
І вириваються з полону, коли приходить місяць.
Дивно якось сидіти збоку і споглядати усю цю примарну картину.
Привиди почуттів бродять по кімнаті і водять свій хоровод.
Але вони вже не мої....
Вони взялися нізвідки і розстануть з першими променями сонця.
Що ж він в собі криє той містичний місяць? Чого він кличе те чому ніколи не бути? Чого він мене бентежить?
Так хочеться просто заснути.Я закриваю фіранки.Ховаю голову під подушку.Але він лізе крізь шпарки в кімнату.Рве моє серце і душить.

Тортами сьогодні „карали” жінок-водіїв львівські даівці


Замість протоколу – торт. Так, впродовж сьогоднішнього дня, львівські даівці „карали” жінок-водіїв. Це - подарунок до Дня восьмого березня. Для даівців – незвичний, для жінок – неочікуваний.
Усього найкращого жінкам-водіям бажали неординарно: тортами від даівців. Солодке задоволення для леді за кермом - дарували у кожному районі міста. Для цього інспектори ДАІ навіть поділилися на шість спеціальних груп.
Отримати від даівця торт замість зауваження чи протоколу – таки дійсно - незвично, - зізнається пані Романа. Чого-чого, а такого – жінка не очікувала.
Пані Романа: „Ну надзвичайно приємно. Тим більше, що у таку пасмурну погоду отримати подарунок – ну чудесно. Я дуже здивована. Я така задоволена – і вам дуже вдячна”.
Тим часом у ДАІ констатують факт: кількість жінок за кермом – зростає. Більше того. Представниці прекрасної статі на авто, дуже рідко стають учасниками ДТП. А ще - здійснюють значно менше порушень ніж чоловіки. А якщо вже порушують, то теж досить неординарно.
Працівник ДАІ Михайло Лопушанський: „Раз було, що зупиняли – передівалася під час їзди, прямо за кермом. Передівала кофточку”.
Та що гріха таїти ,продовжує даівець, дрібні огріхи на дорозі жінкам просто... пробачають. На флірт леді важко протоколом відповісти. „Деколи закриваєм очі. Жінка проситься – мусим входити в положення”, - продовжує Михайло Лопушанський.
До речі їздять львів’янки переважно на малолітражних автомобілях іноземного виробництва. Хоча останнім часом даівці помітили ще одну нову тенденцію: львівські жінки пересідають на „великі” авто – джипи та мерседеси.
Додамо, що подарунки від даівці дісталися лише півтори сотням львів’янок. Саме стільки було тортів, пояснюють у ДАІ. А хто залишився без солодкого презента, отримає інший. Від сьогодні і до неділі львівські даівці обіцяють не карати жінок за кермом, які порушать правила дорожнього руху.


http://www.lwr.com.ua/index.php?action=news&id=33849



Додам, що акція проходила у Львові та Луцьку. Тортики надала кондитерська компанія "Яричів" ТМ Rozalini.


а ось так це виглядало у Львові







П,С, ВЕличезний респект Світлані Добровольській, прес-секретарю УДАІ у Львівській області за сприяння в проведенні акції
Дякую журналістам, які активно висвітлили акцію у мас-медіа

МОЯ ЛАПУСЯ

Учора я пішла гуляти з псом і лишила вдома телефон на зарядці...коли повернулась, від знайомої було пона 10 пропущених дзвінків. коли відзвонилась мене зматюкали...я поклала трубку...а потім отримала ще з 10 смс з тим яка я хуйова і егоїстка...напевне я таки стану такою сукою бо заїбали...

ЗІ: рала вчора в контрастрайк...тре ж було дожити до 25 аби почати грати в компутерні іграшки)))

якось непомітно настала осінь,сумно і зовсім не хочеться...

Особам до 18 років читати не рекомендується – текст містить ненормативну лексику


Ну всьо пі*#єц. Яка я пришиблена, нахріна воно мені було треба. Б*я, та щоб я ще колись щось подібне... А чого я не рахую? Треба рахувати. Так, 123...124..., нє, не ті цифри 451... 452... от блін, знову не ті. Та б*я, яка в дупу різниця – смикаю кільце.


Я завжди була переконана, що в житті треба спробувати все. Та в силу різних обставин, саме стрибок з парашутом (ще два тижні тому я була в цьому впевнена) був єдиним табу, яке я 100% не могла порушити, хоча й дуже хотіла.
Рішення стрибати я прийняла за кілька секунд. Якось вранці подзвонив знайомий і попросив дізнатися що і до чого, і так якось, не в напряг, спитав чи я ще не надумала. Уже через 15 хвилин я дзвонила йому з купою інформації і своєю ствердною відповіддю. І як ви думаєте, що відбулося далі? Знайомий подякував і на півтора тижні пропав. Мені не лишалося нічого іншого як знайти компанію.
Першою жертвою тренінгу з самоконтролю і навіювання стала колишня співробітниця і просто файна кобіта Анюта. Аби вмовити це золото зробити перший стриб довелося півдня безперервно триндіти і навіть потратити трішки здоров’я в обсязі двох пляшок шампанського. Друга жертва з’явилася дуже вчасно і якось закономірно. До Львова приїхав мій друг дитинства Коля, якому я десь між іншим третім пивом ляпнула що збираюся робити – реакція була миттєва. Через два дні ми дружно прямували на інструктаж.
Момент інструктажу я свідомо випущу, бо він напевне, у всіх відбувався так само: купа дурних запитань, нервовий сміх, опісля пиво. Найважче було пережити п’ятницю, вона тягнулася вічно. Ми дружно молилися за хорошу погоду, якою і не пахло… Та все ж Боженька почув наші молитви і в суботу погода була файна…але вітряна. Це й момент ми якось провтикали і з Небесною канцелярією не домовилися. Просидівши до 6-ї вечора на Цуневі сповнені надії що наступного тижня – точно, з купою пива, сосисок (за що респект від мого пса) і тп тд ми повернулися домів.


Ну я ж смикнула, чого він не відкривається? Ага витягнула не до кінця. Ну ще разок! Тепер це точно пі*#єц… Мені зараз відірве голову і ноги, і взагалі розтрясе. Мммаа-ммм-ммааа… Щось підозріло все стихло і заспокоїлось? Я ще жива, чи то вже в раю? Зважаючи на зламані нігті і роздертий писок, напевне що жива… ну слава Богу.


До наступної спроби ми підійшли більш організовано. Набиратися сил і заспокоювати нерви почали ще зі свята Володимира кожен по-своєму. Благо, на п’ятницю ми всі перетнулися у мене на кухні і поставили у цій справі логічну крапку. На ранок з важкими головами, але на щастя, не обтяженими думками – як воно буде, ми поїхали на аеродром. Найбільшим страхом з того всього було те, що з якихось причин стрибки можуть знову відмінити.
Друга річ, яка лякала просто до божевілля – чому ми такі спокійні? Особисто у мене не виникало жодних емоцій, що дуже насторожувало. Складалося враження, що я вже це зробила, а не робитиму нині. Водночас, дуже тішили окремі перелякані обличчя деяких хлопців. Мальчікі, особливо ті, що стрибали з нами в другому заході третього підйому – ми з Анютою вас просто обожнюємо! Ваші зелені обличчя і квадратні очі, просто до неймовірного підвищили нашу самооцінку.
Так, ось ми в літаку. Я лечу вперше, я від народження панічно боюся висоти, мене закачує навіть у машині. Ясно, що в літаку мене страшенно нудить і єдина про що я думаю, коли ж нас звідси викинуть, а то вєрняк буде що прибирати, хоч і не снідала.
Коло…друге… перша п’ятірка пішла. Ну все – я це можу.


Стоп. Я тормоз. Запаска. Ху, встигла. Блін, а парашут відкрився?.. Вроді, все гуд. Як гарно. Анют, як воно? Я теж жива. А що ж так швидко земля?.. А чьо кричати, тримаю я ті ноги разом. Ура, трава, усе ціле. Я ЦЕ ЗРОБИЛА!


Ще кілька секунд я просто лежала на землі. Перша думка, яка прийшла у голову – я зроблю це іще і не раз. Потім довелося збирати парашут, який на щастя, ліг так як в книжці пише і я його тільки скрутила. Проте, на жаль, ноги у нього не виросли, і тягнула я це щастя на своєму рідному горбі. На аеродромі уже були ZIPPO, ANGELo та Христя, присутність яких дуже заспокоїла. Не пам’ятаю що я їм говорила, але слів точно було небагато. Взагалі протягом 4-5 годин про сам стрибок я говорити не могла. Я просто думала і аналізувала що відбулося і для чого це було для мене. Остаточної відповіді я не знайшла і досі. Єдине, що я знаю – цей вчинок був правильним і необхідним. А для осмислення, напевне, не вистачає ще одного стрибка.

Тепер усі мої друзі, які знають про стрибок, розказують мені як вони мною гордяться. Мені, звісно, приємно, але я переконана, що перший стрибок може зробити кожен. Бо ти не знаєш що тебе чекає, якщо і є страх, то це від невідомості і власної невпевненості. А сам вчинок це пошук нових вражень і в більшості випадків він є несвідомим. Тому щоб оцінити все це тверезо, потрібно стрибати вдруге. Я переконана, що зважитися ще раз буде набагато важче, але лише ті, хто зміг чи зможе зробити, для мене будуть героями.


В кращих традиціях Голівуду:

Величезне ДЯКУЮ Ані і Колі, які зі мною стрибнули
Ще одне ДЯКУЮ ZIPPO, ANGELo та Христі, які приїхали і мене підтримали, і Фісташці, яка правда поїхала на Ватру, але теж мене дуже підтримала
Особлива подяка моїм батькам, які дізнавшись що я зробила, не крили матом я щиро раділи за мене. Як виявилося, я здійснила те, про що вони мріяли все життя.

Оригінал і фоти тутки http://www.extreme.lviv.ua/forum/viewtopic.php?t=442